Тематичний напрям 2 .

Тематичний напрям 2 .

Механізми реалізації державної регуляторної політики.

Ковальчук Світлана Петрівна,

аспірант науково-дослідного економічного інституту

Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ СФЕРІ ТА ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ ЇХ ПОДОЛАННЯ

Інвестиційна діяльність – це важлива складова економічного розвитку. Її ефективність вирішальною мірою залежить від рівня системної організації сприятливого середовища у всіх сферах держави. Системність не можлива без стабільності. Проте сучасні економічні та політичні реалії зумовлюють формування мінливого середовища для залучення інвестицій. Таким чином, різноманітність і складність змін, що відбуваються в інвестиційній сфері України, потреба розробки ефективних методів регулювання інвестиційної діяльності і механізму реалізації нею своїх функцій у системі ринкових відносин визначають актуальність дослідження питань регулювання інвестиційної діяльності.

Регулювання інвестиційної діяльності передбачає використання двох механізмів: саморегулювання та регулювання. Саморегулювання реалізується через ринковий механізм, оптимальна побудова якого зводить до мінімуму використання державою прямих методів втручання. Проте, навіть при ефективно-функціонуючій саморегульованій економіці державне регулювання використовується в якості важливого інструмента в координації процесів інвестиційної сфери.

Інвестиційний процес потребує застосування по відношенню до нього механізмів державного регулювання, які носять характер як прямої так і опосередкованої дії. Для здійснення інвестиційної та всіх інших життєво необхідних для підприємства видів діяльності воно повинно бути прибутковим. Разом з тим, зростання прибутковості недопустиме за рахунок зменшення таких витрат як заробітна плата, соціальний захист працівників. Водночас недопустимим є збагачення підприємства за рахунок роботи у тіньовій сфері економіки, штучного (за рахунок тіньових схем) зменшення податкового навантаження тощо. Тому механізми непрямого державного регулювання через дію на інші сфери держави відіграють, як правило, відіграють значно вагомішу роль в регулюванні інвестиційної діяльності, ніж механізми, прямого впливу.

Створення сприятливого інвестиційного клімату в країні пов'язано з чітким правовим регулюванням інвестиційної діяльності. Воно може розрізнятися залежно від суб’єктів, джерел інвестування та форм власності. Інвестиційна діяльність, яка здійснюється державними суб'єктами господарювання за рахунок різних фінансових ресурсів – бюджетних, позабюджетних та позичкових коштів регулюється спеціальним законодавством. Це ж стосується й іноземного інвестування. Спеціальний порядок встановлено для прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення. Система нормативно-правового регулювання інвестиційної діяльності досить різноманітна.

Правове регулювання є одним із основних механізмів прямого впливу на сферу інвестування. Варто зазначити, що нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності на сьогодні в Україні сформоване на рівні, що не забезпечує належної підтримки та гарантій інвестору. Серед основних проблемних аспектів варто виділити наступні:

1.     відсутність чіткого механізму врегулювання інвестиційних спорів;

2.     недостатньо відпрацьований та мало дієвий механізм захисту права власності;

3.     відсутність стабільності та постійні зміни в нормативно-правових актах, які здатні чинити вагомий вплив на рівень прибутковості та ризикованості інвестиційних проектів;

4.     відсутність стабільно визначених заходів із заохочення та захисту інвестицій;

5.     диференціація в підходах щодо регулювання іноземних та внутрішніх інвестицій;

6.     недостатній рівень лібералізації інвестиційного законодавства.

Актуальність цих та ряду інших проблем не викликає сумніву. Відповідно виникає потреба в розробці заходів, направлених на їх усунення. Проте, фактично наявність цих проблем не повною мірою визнається на рівні державного регулювання. Окрім того, існує досить багато підходів до трактування рівнів загрози даних проблем та перешкод для їх подолання.

Так, диференціація в підходах щодо регулювання іноземних та внутрішніх інвестицій, яку в міжнародному законодавстві в умовах стрімкого поширення глобалізаційних та інтеграційних процесів намагаються звести до мінімуму, в умовах національного економіки може бути доцільна в двох випадках:

1.          захист прав національного інвестора та відповідного національного виробника в окремих сферах економіки, що є стратегічно важливими для держави, або щодо яких на внутрішньому ринку інвестицій існує потенційний фінансовий ресурс для їх інвестування, що частково, або повністю здатний покрити потребу в інвестиціях;

2.          залучення іноземних інвестицій, а разом з ними і передового досвіду господарювання в окремих сферах економіки, які є капіталомісткими, потребують значного інноваційного оновлення і щодо яких на внутрішньому ринку інвестицій відсутній достатній потенційний фінансовий ресурс для їх інвестування.

Мало дієвий механізм захисту права власності може демонструвати вигідність не лише для окремих суб’єктів господарювання, але й для держави, яка в своїх інтересах може зуміти використати його з метою відчуження права власності. Окрім того, економіка та політика України побудовані таким чином, що державне управління поєднує в собі інтереси великої економіки та політики, які представлені одними і тими ж дійовими суб’єктами. Відповідно, в певній мірі є невигідним формування законодавства, яке буде здатним чітко стояти на захисті права інвестора.

Постійні зміни в нормативно-правових актах, які окрім їх існування мають ще одну досить негативну характеристику – відсутність системності та єдиної спрямованості, як правило зумовлені потребами та інтересами окремих економічних груп, які й ініціюють та забезпечують впровадження даних змін. В багатьох випадках, вони далеко не враховують потреби ефективної розбудови економіки та можливість їх згубного впливу на інвестиційну сферу в окремих аспектах або в цілому. Окрім того, такі зміни часто призводять до неузгодженості нормативно-правових актів, неоднозначності трактування та відсутності єдиних визначених механізмів їх реалізації.

Чіткий механізм врегулювання інвестиційних спорів здатен внести не лише простоту, однозначність та зрозумілість в дані процеси, але й скоротити витрати часу та фінансових ресурсів на дані процеси. Проте бюрократичний механізм – це один із досить давно вкорінених в сферу державного управління засіб для наповнення державного бюджету, збереження великого чиновницького апарату та апарату державних службовців, а також  корупційної складової в даній сфері. Окрім того, бюрократизація та затягування в часі інвестиційних спорів використовується як інструмент для усунення конкурентів.

Лібералізація інвестиційного законодавства здатна призвести до усунення багатьох бар’єрів на шляху інвесторів, та сформувати чисте конкурентне середовище в даній сфері, що є невигідним для великого бізнесу.

Сукупність проблем, що існують в державному регулюванні інвестиційної діяльності як в нормативно-правовому, так і в інших механізмах досить велика. Проте вони не є неусвідомленими та такими, що не мають шляхів для вирішення. Однак, досить тривалий час розуміння суті змін які потребуються не використовується для їх реального впровадження. Система перешкод, що сформована за довгі роки на даному шляху досить обширна і характеризується поглибленням.

Саме тому державне регулювання інвестиційної діяльності було та залишається мало дієвим та малоефективним. Системні реформи, що ініціюються з приходом кожного нового керівництва, нового уряду в державі зводяться до формальностей через постійні перепони, які формуються великим бізнесом, що побудований не в умовах чесної конкуренції, а тому й нездатен виживати в ній із збереженням існуючих на сьогодні надприбутків.     

Разом з тим, зміни в сфері державного регулювання інвестиційною діяльністю є досить необхідними та критично важливими для забезпечення:

1.          зменшення кількості та рівня інвестиційних ризиків в державі в цілому, а отже і в окремих регіонах та на окремих об’єктах інвестування.

2.          максимізації національного доходу за рахунок інвестиційної діяльності (збільшення вкладень призводить до збільшення надходжень);

3.          позитивної динаміки розвитку економіки країни в цілому та її окремих економічних суб’єктів за рахунок ефективної інвестиційної діяльності.

Отже на сучасному етапі ще гостріше постає раніше не вирішена проблема ефективного реформування механізму регулювання інвестиційної діяльності, яка потребує не простого розроблення пакету реформ, а в першу чергу розробки заходів для усунення перешкод на шляху впровадження в національне господарство відповідних реформаційних змін та їх втілення і реалізації в інвестиційній сфері. 

Список літератури

1.                     Марцин В.С. Удосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні / В.С. Марцин // АПЕ. – 2007. – №5. – с.47-59.

2.                     Палка І.М. Роль державного регулювання інвестиційної активності в системі управління економікою / І. М. Палка // Всеукраїнський науково-виробничий журнал «Інноваційна економіка» - 2012р. - №3. – С. 305 – 308